Солдати вермахту здивували «родным языком»
Ми вже публікували пізнавальні спогади уродженця села Балки Василівського району Івана Швеця. У них знаходимо цікаві нюанси з життя запорізького краю в середині ХХ століття.
Ідею ж сьогоднішньої публікації підказали останні події в Бєлгородській і Курській областях країни-агресорки, де розбушувалися «добровольці».
А 80 років тому слово «добровольці» було в ходу і на нашій землі. Підтвердження маємо в мемуарах Івана Швеця. У сільську хату, де він 14-річним підлітком жив з матір’ю і старшим братом під час німецько-радянської війни, кого тільки не вселяли залежно від зміни лінії фронту: то гітлерівців, то червоноармійців. А одного разу до оселі зайшли…
І тут саме впору звернутися до чергового фрагменту зі спогадів Івана Швеця (список попередніх – у кінці цієї публікації). Ці спомини надав редакції племінник Івана Петровича запоріжець Олексій Швець. Отже, читаємо.
Спогади Івана Швеця про життя в німецькій окупації
Німці з нашої хати виїхали […] і за кілька годин в'їхали інші. Мовчки зайшли, влаштувалися, зайнялися своїми справами.
Приходить мама і каже: «Але ж це росіяни, тільки переодягнені в німецьку форму».
Виявилося, що на зміну одній німецькій частині прийшла інша. Стало на постій тут, в основному, російське добровольче [формування], у якому були й німці. Усі одягнені в німецьке обмундирування, усі говорять російською, але по-німецьки теж дещо розуміють.
Для нас, звичайно, була дивина.
Донські козаки, що служили у війську Третього Рейху, крокують українським селом
Згодом мама їх таки запитала (хоча я її енергійно смикав за спідницю, щоб не питала): «Як же ви ось так служите в німецькій армії, а якщо в полон потрапите чи свої впізнають?».
Вони досить спокійно відповідали, що родом із Сибіру, потрапили в полон і довелося вибирати: іти на службу чи в концтабір.
- Поки ось служимо, а далі буде видно. Один із нас швець, другий - шорник, а третій (німець) – кравець, його і на фронт не беруть, бо хворий, у нього виразка шлунка. Зараз, поки ми живемо тут, ніхто нас не чіпатиме, а далі видно буде.
Як згодом я помітив, у них у рюкзаках був цивільний одяг. Тож і справді переодягнеться й скаже: «Я полонений». І живий-здоровий повернеться додому, що й було наприкінці війни.
Радянські полонені записуються в російську визвольну армію (РОА)
Улаштувалися в нас вони добре. Приїжджали до них чи то німці, чи то росіяни – я навіть остерігався розмовляти [з ними]. Деякі такі напівнімці нишпорили у дворах, щось шукали. У нас забрали корито для корови, в якому ми замішували корм.
Але приїжджали й німці. […] Багато добровольців, як наші люди їх називали, вже обмінювалися з німцями фразами. Однак я звик німців упізнавати за виправкою, точністю дій, заздалегідь передбачених. [А ще] суворе неусміхнене обличчя. Хоча, бувало, і помилявся.
Читайте також: "У мене дві сім'ї - вдома та мій колектив": як на Запоріжжі працюють добровольці 108 бригади тероборони (відео)
[…] Привезли нам машиною у стайню, де стоїть взимку корова, [а влітку] звичайно, висушену, очищену і підметену, німецькі рюкзаки. Це привезли німці. Потім ще довезли якісь великі широкі мішки – три штуки з великими [нашитими] орлами й набиті одягом.
Наступного дня прийшли якісь німці й до вечора копирсалися в тих рюкзаках. Я бачив, як вони діставали з кишень рюкзака якісь фотокартки та листи. Здогадався, що це рюкзак загиблих солдатів. Значить, фронт десь недалеко. Тепер уже всі ми думали про те, аби скоріше скінчилися ці муки.
Козаки на службі вермахту читають німецький пропагандистський журнал «Сигнал» (видавався різними мовами, зокрема, російською)
[…] З квартирантами у нас склалися невимушені стосунки. Іноді вони бачили, як я діставав з горища кавуни. І я пригощав їх, а вони ремонтували на прохання мами наше взуття.
Одного дня […] приїхала німецька машина і забрала рюкзаки, що лежали в стайні. Зосталися там лише три великі мішки з одягом та ще якісь речі.
Після від'їзду машини один з добровольців пішов у стайню, взяв мішок з речами, приніс до нас у кухню й поставив біля грубки. Сказав мамі, аби прикрила. Мама прикрила, не придивляючись, що там у мішку.
Я в цей час був на подвір'ї, а коли зайшов [до хати], то спитав у мами, що це за мішок. Мама сказала, що хлопці поставили тимчасово. Я обмер: адже це крадіжка, а вона в німців уважається найбільшим злочином.
Я не знав, що робити. Хотів піти до них і сказати, але в цей час під'їхала машина. Чутно тупіт ніг. Двері в прихожій трохи прочинені, чую розмову німців. Потім відчиняються двері й німець високого зросту, якийся такий здоровий, крикнув: «Матка!».
Я стояв біля скрині в прихожій і вже взяв підручник німецької мови, гукнув: «Мамо, тебе кличуть!».
А сам тим часом «вчу» рятівний вірш на повен голос: «Шонен фруглік ком дох ведер, лібен фруглік ком дох вальд…» («Прекрасна весна, повертайся, люба весна, прийди скоріше…»). І ще два рядки вірша, який колись заучував.
Не чув, що говорила мама, а тільки відчув, що в мене все нутро лине до ніг. Я довго ніяк не міг оговтатися, не розумів сам себе.
Коли ж [нарешті] запитав маму, що говорив німець, вона розповіла, що він показав на пальцях «3», потім «2».
- А я йому рукою махала, що, мовляв, усе взяли, туди повезли. Він трохи постояв, подумав і пішов, машина поїхала.
А мене запитала: «Ти що ж це німецьку став учити?». А я гадаю, [той вірш уголос став] нашим німецьким порятунком. Це був для мене перший такий дуже приголомшливий випадок.
Читайте також: Обіцяли роботу та навчання у виші - росіяни пригнали на Мелітопольський напрямок ошуканих індійців
[Старший брат] Петя був сам не свій від тієї підлості, яку зробили добровольці. […] [Уже після деокупації] він розказував, що партизани попереджали, аби до загонів не приймали незнайомих. Адже німці часто забезпечували добровольців документами й посилали в плавні для розвідки.
Потім добровольці взяли цей мішок, одяг вони поділили між собою. Дали й мені кітель світло-коричневий, весь в орлах. Орлів я згодом відпоров і кітель довго носив.
***
[…] Російські добровольці були для нас небезпечні тим, що вони носили німецьку форму і знали нашу мову, тому доводилося навіть розмовляти, усамітнившись.
Читайте також: Далекобійник із Запоріжжя збирав для росіян дані про розташування кораблів ЗСУ на Одещині
[…] Тисячі евакуйованих рухалися профіліровкою [так називали покращену ґрунтову дорогу]. Якщо 1941 року тікали від німців, то 43-го тікали від радянських [сил].
[…] Дуже багато було евакуйованих зі Ставропольського та Краснодарського країв. У нашої тітки Фросі квартирували кілька цивільних. Тітка сказала, що це все районне начальство зі Ставропольського краю. А той похилий – він над ними старший, йому 80 років – староста району. Під натиском нашої армії вони поїхали далі в тил, а старий лишився у тітки Фросі. Його одразу забрав радянський СМЕРШ і судили.
Читайте також: Оголосили диверсантами - у Мелітополі фсб показово викрала хлопця та літню жінку
Викликали і тітку Фросю, усе розпитували, чим вони займалися. А вони нічим не займалися, тільки городи людям орали своїми кіньми та самогон пили. А потім, очманівши, пісні співали.
Титульне фото: два російські добровольці з офіцером і солдатом вермахту
Фото: audiovis.nac.gov.pl, feldgrau.info, nationaalarchief.nl, https://inforesist.org/
Попередні публікації спогадів Івана Швеця
Народний історик записав: як у запорізькому селі колгоспом поминали померлих
Народний історик записав: як у запорізькому селі дуріли корови
Історія повторюється? Як проводили евакуацію на Запоріжжі у Другу світову
Каховська ГЕС зруйнована. А що було, коли підірвали Дніпрогес 82 роки тому? Свідчить очевидець
Без грошей: пригоди колишнього абітурієнта на Запоріжжі сьогодні шокують
Коли діди були малими: як щедрували на Запоріжжі майже 100 років тому
Молодший брат: відомий запоріжець дивом вижив серед голоду й бомбардувань
